Учебно-развлекательный портал для школьников. «Что я понял прочитав повесть Вольтера «Простак
Июльским вечером 1689 г. аббат де Керкабон прогуливался с сестрой по берегу моря в своем маленьком приорате в Нижней Бретани и размышлял о горькой судьбе брата и его жены, двадцать лет назад отплывших с того самого берега в Канаду и исчезнувших там навеки. В этот момент в бухту причаливает судно и высаживает на берег молодого человека в одежде индейца, который представляется Простодушным, поскольку так называли его друзья-англичане за искренность и неизменную честность. Он поражает почтенного приора учтивостью и здравомыслием, и его приглашают на ужин в дом, где Простодушного представляют местному обществу.
На следующий день, желая отблагодарить своих хозяев за гостеприимство, юноша дарит им талисман: связанные на шнурке портретики неизвестных ему людей, в которых приор с волнением узнает сгинувших в Канаде брата-капитана и его жену. не знал своих родителей, и его воспитали индейцы гуроны. Обретя в лице приора и его сестры любящих дядю и тетушку, юноша поселяется в их доме.
Первым делом добрый приор и его соседи решают окрестить Простодушного. Но сперва надобно было просветить его, так как нельзя обратить в новую религию взрослого человека без его ведома. Простодушный читает Библию, и благодаря природной понятливости, а также тому, что его детство не было обременено пустяками и нелепостями, его мозги воспринимали все предметы в неискаженном виде. Крестной матерью, согласно желанию Простодушного, была приглашена очаровательная м-ль де Сент-Ив, сестра их соседа аббата. Однако таинство неожиданно оказалось под угрозой, поскольку юноша искренне был уверен, что креститься можно только в реке по примеру персонажей Библии. Неиспорченный условностями, он отказывался признать, что мода на крещение могла измениться. С помощью прелестной Сент-Ив Простодушного все же удалось уговорить креститься в купели. В нежной беседе, последовавшей за крещением, Простодушный и м-ль де Сент-Ив признаются во взаимной любви, и юноша решает немедленно жениться. Благонравной девице пришлось объяснить, что правила требуют разрешения на брак их родственников, и Простодушный счел это очередной нелепостью: почему счастье его жизни должно зависеть от его тетушки.
Но почтенный приор объявил племяннику, что по божеским и людским законам жениться на крестной матери - страшный грех. Простодушный возразил, что в Священной книге о такой глупости ничего не сказано, как и о многом другом из того, что он наблюдал в своей новой родине. Он также не мог взять в толк, почему римский папа, живущий за четыреста лье и говорящий на чужом языке, должен позволить ему жениться на любимой девушке. Он поклялся жениться на ней в тот же день, что и попробовал осуществить, вломившись в ее комнату и ссылаясь при этом на ее обещание и свое естественное право. Ему стали доказывать, что, не будь между людьми договорных отношений, естественное право обращалось бы в естественный разбой. Нужны нотариусы, священники, свидетели, договоры. Простодушный возражает, что только бесчестным людям нужны между собой такие предосторожности. Его успокаивают, сказав, что законы придумали как раз честные и просвещенные люди, и чем лучше человек, тем покорнее он должен им подчиняться, чтобы подавать пример порочным. В это время родственники Сент-Ив решают спрятать ее в монастыре, чтобы выдать замуж за нелюбимого человека, от чего Простодушный приходит в отчаяние и ярость.
В мрачном унынии Простодушный бродит по берегу, когда вдруг видит отступающий в панике отряд французов. Оказалось, что английская эскадра вероломно высадилась и собирается напасть на городок. Он доблестно бросается на англичан, ранит адмирала и воодушевляет французских солдат на победу. Городок был спасен, а Простодушный прославлен. В упоении битвой он решает взять штурмом монастырь и вызволить свою невесту. От этого его удерживают и дают совет поехать в Версаль к королю, а там получить вознаграждение за спасение провинции от англичан. После такой чести никто не сможет помешать ему жениться на м-ль де Сент-Ив.
Путь Простодушного в Версаль лежит через маленький городок протестантов, которые только что лишились всех прав после отмены Нантского эдикта и насильно обращались в католичество. Жители со слезами покидают город, и Простодушный пробует понять причину их несчастий: почему великий король идет на поводу у папы и лишает себя в угоду Ватикану шестисот тысяч верных граждан. Простодушный убежден, что виной всему козни иезуитов и недостойных советников, окруживших короля. Как бы иначе он мог потакать папе, своему открытому врагу? Простодушный обещает жителям, что, встретив короля, он откроет ему истину, а познав истину, по мнению юноши, нельзя не последовать ей. К его несчастью, за столом во время беседы присутствовал переодетый иезуит, состоявший сыщиком при духовнике короля, отце Лашез, главном гонителе бедных протестантов. Сыщик настрочил письмо, и Простодушный прибыл в Версаль почти одновременно с этим письмом.
Наивный юноша искренне полагал, что по приезде он сразу сможет увидеть короля, рассказать ему о своих заслугах, получить разрешение на брак с Сент-Ив и открыть глаза на положение гугенотов. Но с трудом удается Простодушному добиться приема у одного придворного чиновника, который говорит ему, что в лучшем случае он сможет купить чин лейтенанта. Юноша возмущен, что он еще должен платить за право рисковать жизнью и сражаться, и обещает пожаловаться на глупого чиновника королю. Чиновник же решает, что Простодушный не в своем уме, и не придает значения его словам.
В этот день отец Лашез получает письма от своего сыщика и родственников м-ль Сент-Ив, где Простодушный назван опасным смутьяном, подговаривавшим жечь монастыри и красть девушек. Ночью солдаты нападают на спящего юношу и, несмотря на его сопротивление, везут в Бастилию, где бросают в темницу к заключенному философу-янсенисту.
Добрейший отец Гордон, принесший впоследствии нашему герою столько света и утешения, был заключен без суда за отказ признавать папу неограниченным владыкой Франции. У старца были большие знания, а у молодого - большая охота к приобретению знаний. Их беседы становятся все поучительнее и занимательнее, при этом наивность и здравый смысл Простодушного ставят в тупик старого философа. Он читает исторические книги, и история представляется ему сплошной цепью преступлений и несчастий. Прочитав»Поиски истины» Мальбранша, он решает, что все сущее - колесики огромного механизма, душа которого Бог. Бог был причиной как греха, так и благодати. ум молодого человека укрепляется, он овладевает математикой, физикой, геометрией и на каждом шагу высказывает сообразительность и здравый ум. Он записывает свои рассуждения, приводящие в ужас старого философа. Глядя на Простодушного, Гордону кажется, что за полвека своего образования он только укреплял предрассудки, а наивный юноша, внемля одному лишь простому голосу природы, смог намного ближе подойти к истине. Свободный от обманчивых представлений, он провозглашает свободу человека главнейшим его правом. Он осуждает секту Гордона, страдающую и гонимую из-за споров не об истине, но темных заблуждениях, потому что все важные истины Бог уже подарил людям. Гордон понимает, что обрек себя на несчастье ради каких-то бредней, и Простодушный не находит мудрыми тех, кто подвергает себя гонениям из-за пустых схоластических споров. Благодаря излияниям влюбленного юноши, суровый философ научился видеть в любви благородное и нежное чувство, способное возвысить душу и породить добродетель.
В это время прекрасная возлюбленная Простодушного решается ехать в Версаль на поиски любимого. Ее выпускают из монастыря, чтобы выдать замуж, и она ускользает прямо в день свадьбы. Оказавшись в королевской резиденции, бедная красавица в полной растерянности пытается добиться приема у разных высоких лиц, и наконец ей удается выяснить, что Простодушный заключен в Бастилию. Открывший ей это чиновник говорит с жалостью, что у него нет власти делать добро, и он не может ей помочь. Но вот помощник всесильного министра г-н де Сент-Пуанж творит и добро и зло. Одобренная Сент-Ив спешит к Сент-Пуанжу, и тот, очарованный красотой девушки, намекает, что ценой своей чести она могла бы отменить приказ об аресте Простодушного.
Знакомые также толкают ее ради священного долга пожертвовать женской честью. Добродетель вынуждает ее пасть. Ценой позора она освобождает своего возлюбленного, но измученная сознанием своего греха, нежная Сент-Ив не может пережить падение, и, охваченная смертельной лихорадкой, умирает на руках Простодушного. В этот момент появляется сам Сент-Пуанж, и в порыве раскаяния клянется загладить причиненное несчастье.
Время смягчает все. Простодушный стал превосходным офицером и до конца жизни чтил память прекрасной Сент-Ив.
Если домашнее задание на тему: » Пересказ повести Вольтера «Простодушный» (варианты «Простак» или «Гурон») оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.
Свежие новости
Категории
Новости
Сочинения по теме
Сюжетно-ролевые игры для детей. Сценарии игр. "С выдумкой идем по жизни" Эта игра выявит самого наблюдательного игрока и позволит им
Обратимые и необратимые химические реакции. Химическое равновесие. Смещение химического равновесия под действием различных факторов 1. Химическое равновесие в системе 2NO(г)
Ниобий в компактном состоянии представляет собой блестящий серебристо-белый (или серый в порошкообразном виде) парамагнитный металл с объёмноцентрированной кубической кристаллической решеткой.
Имя существительное. Насыщение текста существительными может стать средством языковой изобразительности. Текст стихотворения А. А. Фета «Шепот, робкое дыханье...», в свое
Сочинение
Французский просветитель XVIII столетия, Вольтер был отчаянным врагом религии. Он показывал в своих произведениях лицемерие служителей церкви. Свое отношение к церкви писатель высказывал в драмах «Магомед» и «Орлеанская дева», в философских повестях, в частности в повести «Простак». Историки называют XVIII столетие «веком Вольтера». Просветитель и философ был властителем умов всего мира, его обожествляй и ненавидели. Монархи считали Вольтера ее главным виновником революции, хотя не Вольтер был причиной революции, быстрее, логика исторического процесса вызвала Вольтера к жизни. Феодальная Франция, опустошенная аристократами, переживала тяжелые времена, люд бунтовал, церковь и дворяне богатели, владея половиной земель. Уже родилась буржуазия, которая была ограниченна в своем росте.
На берег цивилизованного общества море выбрасывает неизвестного юношу, все решили, что он индеец. Новоприбывшего назвали Гуроном, или Простаком, и что важнейшим для общества было окрестить Простака. Они не обращают внимания на то, что Гурон уже имеет свою веру, для общества он чужак, пока не уверует у их бога. Это должны состояться добровольно, поэтому Гурону рассказывают о Боге, дали читать ему Библию - Новое Завещание. И Простак воспринимает все, как есть, так как не привык к условностям. Его интересуют простые вещи, он спрашивает с любопытством ребенка. Именно через Гурона Вольтер пытается показать своим читателям отрицательные или бессмысленные стороны любой веры. Дав обещание стать добрым христианином, Гурон старается все делать, как написано в Святом Письме. Услышав исповедь, Простак возражает: ни один из апостолов не исповедовался! И когда все же потребовали исповедаться, юноша даже побил монаха-францисканца. Со временем крещение таки происходит в храме, но только в присутствии прекрасной мадемуазель где Сент-Ив.
Много приключений ждало Простака, он пройдет всю Францию, дорогой в Вершль увидит следствия и отличия Нантского эдикта, когда протестантов без согласия обращали в католическую веру. Простак спрашивал, чему король соглашается на насилие ради того, чтобы угодить Ватикану. Наивный простак. Он даже обещает жителям, встретив короля, Открыть ему истину. Простак был уверен, что зная истину, нельзя не сказать про нее. Мысли его были услышаны иезуитом Лашезом, который написал донос. Позднее герой Вольтера окажется в Бастилии рядом с последователем религии янсенистов. Писатель смеется над любыми религиозными течениями, все ОТЛИЧИЯ которых состоит в мелочах.
С помощью отца Гордона Гурон выучил геометрию, философию, физику и уже был способен вести диалог со своим учителем о воле, благодати и свободе выбора. Послушав философские сентенции о том, что весь мир создал Бог, Гурон говорит, что тогда и грех также создал Бог, кто отдает нас во власть злую, то он и есть источник зла. Отец Гордон постоянно исправляет Гурона и разъясняет происхождение добра и зла. Остросатирические произведения Вольтера заставляли читателей ставить, как и Гурон, вопрос и искать на них ответ, а отыскав их, чувствовать обманутыми. После своих книжек в мире Вольтер некогда не чувствовал защищенным и с улыбкой говорил, что его нигде не примут, ему никуда бежать, так как он всю жизнь обижал и христиан, и мусульман. Свои сомнения Вольтер направлял на служителей культов, большей частью были корыстными и жадными. Его произведения осуществили революцию в умах многих людей и освободили их от головокружительной бессмыслицы. Наконец сегодня именно благодаря Вольтеру человечество вообще и каждый человек отдельно сознают свое право на веру и безверие и право избирать ту религию, которую считают наиболее пригодной для себя. И как не согласиться с Вольтером, который два столетия назад говорил, что
* «пророчества, чудеса, волхвование, преобразование, растолкованные сны, которые решат судьбу как империй, так и маленьких племен: здесь звери, которые говорят там звери, которых сделали богами, боги, преобразованные на людей, и люди, сечении на богов. Если уже нам так нужны басни, то пусть они будут хотя бы истины!»
Своеволие короля, дворянства, духовенства и чиновничества, нежелание решать проблемы, критика и насмешки, которые воплощались в художественных произведениях - от уличных песен к сценическим произведениям, в прозе и поэзии. Вольтер говорил, что «наилучшее правительство то, при котором подчиняются только закону». И подчиняться нужно не законам, а своевольному королю. Тема взаимоотношений правителя и народа присутствующая во многих произведениях Вольтера. В Франции, где оказался герой философской повести Вольтера «Простак», две власти - короля и папы. Для большинства населения страны и король, и папа - не достижимые звезды, между ними большое расстояние, заполненное чиновниками и монахами. В государстве есть армия, которая ведет войну, но это война не за независимость государства. Ради королевской власти. За любой чин или должность плати, даже когда у человека большие заслуги перед властью. Так простоватый Гурон получил повышение за свои военные подвиги, и получил место в Бастилии.
Королевские чиновники, описанные Вольтером, пользуются своими должностями для удовлетворения любых своих нужд. Они берут взятки, унижают тех, кто обращается к ним по помощь. Так Сенгпуанж, помощник министра, бесчестит волшебную мадемуазель где Сент-Ив, так как привык к такому поведению, Конечно, мадемуазель самая соглашается на такой шаг, и к этому ее подталкивает иезуит отец Здесь-И-Там. Он находит оправдание ее пожертвованию в образцах текстов Блаженного Августина, который восхвалял покорность.
* «Знайте, дочь моя, уже если иезуит ссылается на блаженного Августина, то этот святой сказал истину…» - сквозь слезы смеется Вольтер.
Церковь освящает грех, если ей это удобно, а чиновничество не проникается чувствами тех, кого оно надувает, Вольтер описывает развратных детей вельможных родителей, армию шпионов-доносчиков, КОТОРЫЕ без душевных мучений продают родных братьев за достижение должностей. В своих философских повестях Вольтер не старался изображать глубокие характеры и чувства. Страницы своих книг он использовал для борьбы против государственного угнетения, насилия.
Интересно то, что он был отчаянным неприятелям монархии как государственного устройства, но уважал русскую императрицу Екатерину Вторую. В своих философских повестях Вольтер описует «страну киммерийцев», где он видит только расцвет искусств, блеск и славу, и царствование дикой природы. Он восхвалял терпимость императрицы и ее уважение к Другим нациям, идеализировал Россию, презентовал Европе ее «просвеченную» государыню.
По берегу моря в своем маленьком Приорат в Нижней Бретани и размышлял о горькой судьбе брата и его жены, двадцать лет назад отплыли из того самого берега в Канаду и пропавших там навсегда. В этот момент в бухту причаливает судно и высаживает на берег молодого человека в одежде индейца, который представляется Простодушным, поскольку так называли его друзья-англичане за искренность и неизменную честность.
Время который Простак и Гордон провели в Бастилии раскрывает полемику двух противоположных личностей. Если Гордон был начитанным ученым, то Простак прочел одну книгу - Библию.
В произведении Вольтера наука выполняет роль лакмусовой бумажки, который показывает преимущества и недостатки цивилизации. Недаром в Бастилии Простак сидел в одной камере с летним ученым, Янсен-стом Гордоном.
1. разг. Простодушная, нелицемерна, немного наивный человек. Странный и веселый Юрий - отнюдь не простак. Его дума тяжелая и острая, ритмы сердца тугие и напряженные (мушки., День.., 1967, 93); Иван решил не простаком и хитрости священника противопоставить хитрости свои мужицкие (Д. Бедзик, Украденные горы, 1969, 151).
3. зам. Простолюдин. НЕ дизнав [Иван] ни одной из тех неприятностей, которые только устерегтися кождому сельском простаку, который попадет на службу в господском дворе (фр., III, 1950, 145).
Именно Украина приняла на себя первые удары захватчиков; страшные и самые битвы происходили на ее полях, и вся она пылала в огне и страданиях.
Эти картины с сожалением и болью, а еще больше со страстной ненавистью к врагам изображает автор: «Горят ржи на многие километры, пылают, топчутся людьми, подводами... Ревут аэропланы. Мечут бомбы. Рассыпаются всадники по полю, как птицы... Крик и плач и высоченный крик раненых лошадей ».
характеристика Ромео Ромео Монтекки - главный герой трагедии У. Шекспира «Ромео и Джульетта», романтический, влюбленный юноша, представитель знатного семейства в Вероне. Семья Монтекки длительное время враждует с другой уважаемой в городе семьей - Капулетти. Ромео и Джульетта становятся жертвами этой многолетней вражды. Образ мастера в романе Булгакова «Мастер и Маргарита»
- один из главных персонажей, он может и автобиографическим, например, Булгаков сам был историком и сжег первую редакцию своего романа. Характиристиками мастера с цитатами
приведена в этой статье.
«С балкона осторожно заглядывали в комнату бритые, темноволосый, с острым носом, встревоженнымы глазами и со свешивающимся на лоб клок волос человек лет примерно тридцати восьми».
Автор не называет нам его настоящего имени, так и сам герой на просьбу представиться, отвечает
Кормилица Джульетты - один из главных персонажей трагедии У. Шекспира «Ромео и Джульетта», няня Джульетты с детства. Она играет очень важную роль в жизни девушки. Рано потеряв своего ребенка, она относилась к Джульетте, как к родной дочери и была сильно привязана к ней. Главная героиня доверяла кормилицы все свои секреты и всегда за помощью в первую очередь обращалась к ней. Также получилось и при встрече с Ромео. Именно кормилица помогала видеться молодым людям, скрывая отношения Джульетты.
Образ Кутузова в романе «Война и мир»
- историческая фигура, главнокомандующий русской армией. Характеристика Кутузова с цитатами приведена в этой статье.
Кутузов
- главнокомандующий русской армией. Участник реальных исторических событий, описанных Толстым, и одновременно сюжета произведения. У него «пухлое, изуродованное раной лицо» с орлиным носом; он седой, полный, тяжело становится.
Троекуров Кирилл Петрович - один из главных отрицательных персонажей в романе А. С. Пушкина «Дубровский», богатый помещик-самодур, отец Маши Троекурова. Троекуров настолько избалован деньгами и своим знатным положением, ведет распущен и вольготно. Он осознает свою власть над людьми и любит пренебрегать ими. Все соседи его побаиваются, кроме отставного поручика Дубровского. Тот с ним в дружеских отношениях и не лебезит перед ним, за что Троекуров его и уважает.
характеристика Гамлета Образ Гамлета сложный, полный противоречий. Гамлет одержим поисками истины. Чтобы узнать причину смерти отца, он готов на все: подговаривает актеров сыграть сцену, по которой он может проследить реакцию Клавдия, смело идет ночью на встречу с призраком отца, а услышав из уст, кто виновник смерти короля, продолжает искать истину. Для этого он притворяется сумасшедшим, чтобы усыпить бдительность Клавдия. Своим «безумием» он отталкивает любящее сердце Офелии и ошибочно убивает ее отца.
Зміст твору (скорочено)
Глава І
Про те, як приор храму Гірської Матері Божої і його сестра зустріли гурона.
Одного разу святий Дунстан, ірландець за походженням, відплив від рідних берегів і дістався французької бухти Сен-Мало. Там він заснував невеликий монастир, який нарік Гірським пріоратом, і повернувся до Ірландії. А прихід цей існує і донині.
У 1689 році, 15 липня увечері, абат де Керкабон, пріор храму Гірської Божої Матері, вийшов на прогулянку разом зі своєю сестрою панною Керкабон. Абат був хорошим священиком, але прихожани любили його не тільки за це, а й за те, що був єдиним серед священиків цієї місцевості, якого після вечері в колі друзів не доводилось переносити у ліжко на руках.
Абат де Керкабон уславився не тільки досконалим знанням богослов"я, а й прихильним ставленням до творчості Рабле.
Панна Керкабон ніколи не виходила заміж, хоча і мріяла про це. Для своїх сорока п"яти років вона виглядала достатньо свіжою, була доброю, співчутливою і богобоязливою.
Прогулюючись узбережжям, брат з сестрою згадали ще одного свого брата, який у 1666 році разом зі своєю дружиною відбув на військову службу до Канади і загинув там. На батьківщину дійшла звістка про те, що його дружина теж загинула там (її з"їли ірокези).
Під час прогулянки брат з сестрою побачили англійське суденце, яке привезло на продаж у цю місцевість деякі свої товари. Серед прибулих був статний юнак, який привітно кивнув панні. Юнак привернув увагу брата і сестри своїм незвичним одягом, оскільки одяг на ньому був коротким, взутий він був у легкі сандалії, а довге волосся було заплетене в коси. В руках він тримав пляшку з барбадоською горілкою, склянку і сухарі. Юнак пригостив горілкою священика і його сестру. Оскільки він говорив чистою французькою мовою, то було зрозуміло, що він не англієць. Юнак пояснив, що він гурон, чим викликав здивування панни Керкабон оскільки мав білу шкіру, що відрізняло його від індіанця - Гурон погодився відвідати брата і сестру. Сусіди абата, дізнавшись про гурона, з"їхались до нього в гості. Юнак познайомився з сестрою ще одного священика, абата де Сент-Ів, молодою і вродливою дівчиною.
Присутні дізнались, що гурона було взято в полон англійцями, хоча він і бився завзято. Проте його хоробрість була до вподоби навіть супротивникам, тому гурона відпустили, запропонувавши при цьому побувати в Англії, на що він погодився, бо любив подорожувати. Юнак не пам"ятав своїх батьків. А французьку мову він вивчив від одного полоненого, коли був ще підлітком, удосконалював її від одного гугенота³, хоча найбільш йому до вподоби рідна гуронська мова.
Юнак повідав присутнім про своє кохання до гуронки Абакабу, заради якої поборов іншого індіанця. І хоча батьки коханої хотіли з"їсти поверженого, юнак відпустив його. Проте щастя юнака не було тривалим, оскільки його кохану з"їв ведмідь.
Мадемуазель де Сент-Ів потайки раділа, що у юнака більше не було коханої.
Юнака звали Простодушним, він сподобався всім присутнім гостям абата, і вони вирішили його охрестити.
¹ Отець Кенель - янсеністський теолог, якому Вольтер з цензурних міркувань приписував свою повість.
² Гурони - плем"я індіанців Північної Америки.
³ Гугенот - протестант.
Глава II
Гурона Простодушного визнано родичем
Простодушний прокинувся дуже рано, вполював багато дичини і приніс її гостинним господарям. На згадку про себе він залишив їм свою найбільшу коштовність - талісман, який він носив на шиї. Подарунок складався з двох невеликих портретів, на яких абат впізнав свого брата-капітана та його дружину. Після багатьох питань, які брат і сестра поставили гурону, вони переконались, що Простодушний - їхній племінник.
Юнак зізнався, що знає творчість Рабле і Шекспіра, проте не знайомий з Біблією, такою необхідною для його хрещення книгою. Панна де Сент-Ів увесь час дивилась на Простодушного, не звертаючи уваги на сина судді, з яким її щойно познайомили.
Глава III
Гурон, названий Простодушним, прийняв християнство
У Простодушного була добра пам"ять, він швидко вивчив напам"ять Новий Заповіт, але не міг відразу усвідомити його зміст, бо не знав, що події, відображені там, відбулись більше як 1690 років тому. Після тлумачень свого дядька, юнак погодився стати християнином. Проте не міг збагнути, що за такий тривалий час обряд Хрещення зазнав змін, у католиків не проводиться обрізання, і слова апостола Якова «зізнайтесь одне одному у своїх вчинках» слід розглядати як заклик до покаяння. Не розібравшись у словах Євангелія, гурон ледь не призвів себе до операції і ледь не побив ченця, примушуючи його зізнатись у гріхах. Проте ці дивацтва було вибачено, бо подія хрещення гурона сприймалась найбільш значимою. Але в час, призначений для хрещення, гурон зник, його випадково побачили панни де Каркабон і де Сент-Ів, коли він стояв посеред річки, схрестивши руки на грудях.
Глава IV
Простодушного охрестили
Простодушний пояснив пріорові й абатові, що він, стоячи посеред річки, чекає хрещення. Всі присутні почали вмовляти його вийти з води, бо обряд має відбутися в церкві, проте юнак відмовився, посилаючись на Євангеліє, розпочав суперечку навіть з епіскопом. Тільки панна де Сент-Ів змогла переконати юнака. Церемонія хрещення відбулася дуже урочисто. Панна де Сент-Ів стала хрещеною матір"ю Простодушного. Новохрещеного назвали Геркулесом.
Глава V
Простодушний закохався
Коли гості роз"їхались, Простодушний і панна де Сент-Ів залишились удвох. Не зволікаючи, юнак зізнався своїй обраниці у коханні. Вона обіцяла поговорити зі своїм братом про свою згоду, а юнакові радила заручитись підтримкою дядька і тітки. Проте юнак відповів, що не потребує згоди своїх родичів, бо звик усе вирішувати сам.
Наступного дня під час сніданку пріор звернувся до племінника з пропозицією допомогти йому стати іподияконом, перевести на нього свій прихід, бо спадщина, залишена юнакові від батьків, не могла забезпечити йому належного життя.
Племінник, у свою чергу, відмовився від дядькової пропозиції, зізнавшись у своїх намірах одружитись з прекрасною де Сент-Ів. Дядько з досадою пояснив племінникові, що цей шлюб неможливий, бо одруження на хрещеній матері є великим гріхом.
Простодушний з обуренням відповів дядькові: «У книзі, яку ви мені подарували, ніде не говориться, що одружуватись з дівчатами, які допомогли вам охреститись, грішно. Щодня, як я запримітив, у вас тут відбувається безліч речей, про які не пишеться у вашій книзі, і не виконується нічого з того, про що там сказано; це, зізнаюсь, і дивує мене, і сердить». Простодушний попередив дядька у своїх намірах розхреститися, якщо не буде дозволу на цей шлюб.
Тітка ж висловила сподівання на дозвіл папи, внаслідок чого їхній племінник міг би бути щасливим зі своєю обраницею. Юнак ладен був їхати до папи по дозвіл на шлюб, хоча і дивувався владі людини, яка живе в іншій країні, говорить іншою мовою, проте від якої залежить його щастя.
Суддя, який в цей час увійшов до кімнати, страшенно розлютився, бо хотів оженити на панні де Сент-Ів свого дуркуватого сина.
Глава VI
Простодушний поспішає до коханої і шаленіє
Діставшись будинку абата де Сент-Ів, Простодушний спитав у старої служниці, де знаходиться кімната її панни, і вскочив туди. Побачивши кохану, юнак швидко підбіг до її ліжка, пояснивши зляканій дівчині, що прийшов оженитись на ній. Мадемуазель де Сент-Ів сумлінно відбивалась від нападника, аж доки на допомогу їй не прибіг її брат абат зі своєю ключницею, слугою та ще одним священиком.
Юнак пояснив присутнім свою поведінку виконанням обіцянок і законів честі, звинувативши кохану у порушенні цих законів.
Абат намагався розтлумачити запальному юнакові мерзенність його поведінки, яка суперечить нормам цивілізованого світу, адже для вступу в шлюб необхідно мати угоду, скріплену священиками, свідками, нотаріусами. На що Простодушний відповів: «Ви, виявляється, занадто безчесні люди, оскільки вам потрібні такі перестороги». Найбільше вразило юнака те, що доброчинністю тут вважали покору. Він був занадто кмітливим, щоб не відчути улесливості в словах абата, але повірив його обіцянкам. Тільки вплив прекрасної де Сент-Ів допоміг присутнім видворити небажаного гостя. Порадившись із суддею, абат вирішив відправити сестру в монастир.
Повернувшись до дядька, Простодушний відверто розповів йому про все, що відбулось, вислухав научення, які ніяк не вплинули на його почуття. А наступного ранку знову вирішив відвідати кохану. Дізнавшись від судді, що дівчина знаходиться в монастирі, Простодушний вирішив їхати туди, але був страшенно приголомшений тим, що монастир являє собою своєрідну в"язницю для молодих дівчат. Закоханий юнак вирішив підпалити монастир і викрасти з нього кохану або згоріти разом з нею. Панна Керкабон втратила надію на те, що її племінник стане коли-небудь піддячим.
Глава VII
Життя втратило для Простодушного сенс. Він то ненавидів себе, свою вітчизну, всю Нижню Бретань (провінцію, де проживав), своє хрещення, то благословляв усе те, що пов"язувало його з коханою. Він то хотів спалити монастир, то відступав від рішення, щоб не зашкодити коханій
Підходячи до берега, Простодушний почув биття барабанів і людський галас. Виявилось, що англійці причалюють до берега, а про їхні наміри ніхто не знає. Тоді гурон підбіг до човна і поплив до адміральського корабля. Англійці посміялись з юнакових запитань про їхні наміри, напоїли Простодушного пуншем і випровадили з адміральського корабля.
Гурон образився на колишніх друзів і став на захист співвітчизників. Розпочавши стрілянину по англійцях, він убив трьох, поранив адмірала і цим своїм вчинком вселив відвагу у душі французів. Вороги втекли, а співвітчизники прославляли Простодушного.
Але юнак підбив усю молодь іти на визволення своєї нареченої. Почувши про це, суддя, який відсиджувався у льоху, сповістив військових, і Простодушного з компанією повернули додому.
Дядечкові і тіточці стало зрозуміло, що з їхнього племінника ніколи не буде священнослужителя, зате буде хороший військовий.
Під час бою Простодушний знайшов повний грошей гаманець, який, можливо, належав адміралові. Воєначальники і старші офіцери дали йому безліч посвідчень з тим, щоб він вирушив до Версалю за винагородою. Дядько з тіткою теж дали йому грошей на цю подорож, сподіваючись, що племінник прославиться на всю провінцію. Юнак же мріяв одержати у короля дозвіл на шлюб з коханою де Сент-Ів.
Глава VIII
Простодушний вирушає до королівського двору. Під час подорожі він вечеряє з гугенотами
Подорож Простодушного пролягала через місто Сомюр, яке здалося йому малочисленним. Про свої враження він висловився у готелі за вечерею. На що одержав відповідь протестантів, які теж перебували в готелі. Протестанти повідали юнакові своє горе, бо внаслідок відміни Нантського едикту п"ятдесят тисяч французьких протестантів змушені були тікати з батьківщини, щоб уникнути насильницького повернення в католицизм. Протестанти приєднувалися до англійських військ і брали участь у війні з колишніми співвітчизниками.
Простодушний, розчулений почутим, пообіцяв відкрити істину королю і цим допомогти протестантам. А потім запросив усіх присутніх на своє весілля, дозвіл на яке теж сподівався випросити в монарха. Співбесідники вбачали в Простодушному або переодягненого мандрівника-вельможу або королівського блазня.
За столом сидів переодягнений ієзуїтський шпигун, який відправив на гурона донос. Простодушний прибув у Версаль одночасно з цим доносом.
Глава IX
Прибуття Простодушного у Версаль. Прийом його при дворі
Прибувши у Версаль, Простодушний під"їхав до королівського палацу з боку кухонного двору і спитав у слуг, о котрій годині можна побачитись з королем. Паланкінщики¹ осміяли його. Юнак вчинив бійку, яку вдалось припинити одному з королівських охоронців. Простодушний познайомився з гвардійцем і дізнався від нього, що потрапити на прийом до короля можливо тільки пройшовши ряд нижчих чинів. Один з військових чиновників, ознайомившись з посвідченням Простодушного, сказав, що юнак зможе купити собі чин лейтенанта. Простодушного образила така пропозиція, він почав суперечку з військовим, вимагаючи собі чин безкоштовно, посилаючись на ті заслуги, які виявив у бою. Тим часом у Версаль прийшло два листа. Один лист одержав духовник Людовика XIV отець де ла Шез з доносом на Простодушного за співчуття гугенотам. Другий лист одержав наближений до короля вельможа де Лувуа від судді, який звинувачував Простодушного у намірах підпалювати монастирі і викрадати дівчат.
Внаслідок цих доносів юнака заарештували і відправили до Бастилії. Його помістили в камеру, де вже два роки сидів в"язень Гордон із Пор-Рояля.
¹ Паланкінщики- носії критих носилок для багатіїв.
Глава X
Простодушного заточили в Бастилію з янсеністом
Перебування в Бастилії не пройшло безслідно для Простодушного, і він самовдосконалювався, вивчаючи різні науки, обговорював з янсеністом цікаві богословські проблеми. Ознайомившись з історією Франції, Простодушний дійшов висновку, що «...історія - це не що інше, як картина злодіянь і нещасть».
Сам опинившись у біді, Простодушний хвилювався за тих людей, яких любив значно більше, ніж самого себе.
Глава XI
Як Простодушний удосконалює свої здібності
Простодушний захопився філософією. Його освічений друг знайомив юнака зі своїми потаємними думками і міркуваннями про життя, мистецтво, історію. Гордон дивувався талановитому юнакові. Ті науки, які старий в"язень вивчав протягом п"ятдесяти років, юнак осягав за лічені місяці.
Розпочавши вивчення астрономії, Простодушний шкодував, що в заточенні не може бачити неба.
Глава XII
Що думає Простодушний про театральні п"єси
Серед книг, які читав Простодушний, було чимало п"єс. Найбільше йому сподобалась п"єса «Тартюф». Але коли Гордон запропонував йому п"єсу, яка вважалася найкращою, юнак, прочитавши, відповів, що цей твір йому не сподобався, бо ця п"єса «подібна тим людям, які часто бувають невартими тих місць, які посідають. Кінець-кінцем це справа смаку; мій смак, цілком можливо, ще не склався; я можу і помилятись; але вам відомо, що я звик говорити те, що думаю, або, швидше, що відчуваю». Потім юнак почав читати уривки з п"єс, які йому сподобались.
Глава XIII
Чарівна де Сент-Ів їде в Версалі
Близько року провів Простодушний у в"язниці. За цей час його родичі і кохана одержали один лист від гвардійця з Версалю про те, що юнак знаходиться у в"язниці.
Стурбовані зникненням племінника, дядько і тітка, заручившись підтримкою кількох церковних чинів, поїхали на його розшуки. Вони побували, навіть у королівського духовника отця де ла Шез. Той пообіцяв допомогти, але не дотримав слова. Брат і сестра повернулись ні з чим, нічого не дізнавшись про племінника.
Тоді на пошуки зібралась чарівна де Сент-Ів. З цією метою вона навіть втекла з дому, адже брат вирішив віддати її за сина судді. Дівчина, щоб не викликати підозри, була з усіма лагідною, а вночі, напередодні весілля, поїхала у Версаль.
Вона старанно заплутувала сліди, і це їй вдалось - абат з суддею та його сином поїхали навздогін у Париж.
Мадемуазель де Сент-Ів розшукала гвардійця, щоб переконатись у тому, що коханий живий. Гвардієць також дав їй поради, до кого можна звернутись за допомогою. Названих благодійників не виявилось у Версалі, тому де Сент-Ів вирішила звернутись до останнього з них - пана де Сент-Пуанж.
Глава XIV
Успіхи Простодушного у мисленні
Простодушний швидко опановував науки. Цьому сприяли і його варварське виховання, і його душевні якості: він бачив життя таким, яким воно є.
Юнак жалів старого янсеніста, проте доводив йому, що янсенізм - це секта, а кожна секта проповідує помилкові погляди. Старий в"язень не раз замислювався над юнаковими словами, аж доки його не взяли сумніви щодо правильності цих поглядів.
Але в одному судженні в"язні були одностайними: людина має право бути вільною і щасливою. Старий янсеніст навіть змінив своє ставлення до кохання і став повіреним у сердечних справах Простодушного.
Глава XV
Чарівна де Сент-Ів не погоджується на сумнівні пропозиції
Закохана де Сент-Ів жила надією на визволення Простодушного. У супроводі приятельки, у якої оселилась, дівчина пішла на прийом до пана де Сент-Пуанж.
Побачивши там свого брата, вона злякалась, але приятелька підтримала її. Коли абат вийшов з приймальні, дівчина увійшла туди. Всі присутні були вражені її красою. Пан де Сент-Пуанж пообіцяв допомогти її героїчному коханому, але запропонував продовжити бесіду увечері, оскільки справа виявилась складною.
Панна де Сент-Ів погодилась, знову прийшовши зі своєю приятелькою.
Приятелька залишалась у передпокої, коли відбувалась бесіда. Втративши всілякий сором, де Сент-Пуанж запропонував прекрасній бретонці зрадити коханого в ім"я його свободи. Дівчина вийшла з покоїв мовчазною і збентеженою, а згодом розповіла про пригоду своїй богомольній приятельці. Та, у свою чергу, запропонувала панні де Сент-Ів звернутись за порадою до впливового священика.
Глава XVI
Де Сент-Ів радиться з ієзуїтом
Вислухавши сповідь прекрасної де Сент-Ів, ієзуїт обурився на грішника. Цей гнів тривав до тих пір, доки він не узнав імені спокусника, яким був пан де Сент-Пуанж. Злякавшись впливого вельможі, священик навів дівчині приклади, за якими церква не лише відпускала гріх жінці, яка зрадила чоловіка, а й виправдовувала цей гріх, якщо він був спрямований на порятунок коханого.
Чарівна де Сент-Ів вийшла від ієзуїта ще більш зляканою і розгубленою.
Глава XVII
Доброчинність вимагає її падіння
Панна де Сент-Ів просила свою приятельку вбити її. Але та продовжила вмовляння, розповівши про те, що це єдиний засіб врятувати життя Простодушному, до цього засобу вдаються всі жінки, щоб підвищити посаду або чин своїм чоловікам.
Проте дівчина була збудженою, хотіла скаржитись навіть королю. ЇЇ приятелька вбачала в цьому шкоду. Тим часом надійшов лист від спокусника з запрошенням на вечерю і діамантовими сережками.
Приятелька супроводжувала дівчину на вечерю, силоміць вділа їй у вуха сережки, а після вечері непомітно зникла.
Господар показав дівчині наказ про відміну арешту, про грошову винагороду та про призначення Простодушного на військову посаду.
Після тривалого опору, сліз і боротьби дівчина змушена була скоритись долі.
Глава XVIII
Вона звільняє коханого і янсеніста
Тримаючи в руках наказ про звільнення коханого, панна де Сент-Ів прибула в Париж.
Начальник в"язниці викликав Простодушного до себе (він співчував юнакові, бо був чесною людиною). Закохані на радощах знепритомніли. А прийшовши до свідомості, розповідали одне одному про все, що відбулось з ними. Закохана дівчина приховала свою страшну таємницю, щоб не завдавати страждань Простодушному. Але коханий попросив її звільнити і його старого приятеля, який замінив йому батька.
Панна де Сент-Ів погодилась заради коханого і на це. Вона написала листа своєму спокуснику, той надіслав наказ про звільнення янсеніста і прохання про побачення. Дівчина відмовилась від зустрічі з заступником міністра Сент-Пуанжем, а Простодушний тим часом побіг звільняти друга.
Глава XIX
Простодушний, чарівна де Сент-Ів та їхні родичі збираються разом
Благородна красуня нарешті опинилась у колі рідних. Брат вибачався перед нею, пріор та його сестра плакали на радощах. Панна де Сент-Ів розповідала про зміни, які відбулись у Простодушному.
Тим часом юнак повернувся разом зі своїм другом, розповів усім, як старий Гордон допоміг йому змінитись на краще. Абат дивувався тій вазі, якої набула його сестра при дворі.
Але в цей час з"являється приятелька панни де Сент-Ів і переконливо пропонує дівчині їхати з нею, повертаючи також і сережки.
Простодушний почув розмову жінок і насупився, його наречена зблідла. Дівчина кинула на підлогу сережки, сказавши своїй приятельці: «Ви згубили мене! Ви мене вбиваєте».
Посланниця зникла, а чарівна де Сент-Ів, відчувши себе пригніченою, лягла в ліжко, не вийшовши до вечері.
Присутні слухали розповіді янсеніста, говорили про весілля, Простодушний мріяв про щасливе життя.
Тим часом абат підійшов до сестри і був вражений її станом - у дівчини почалась лихоманка. Сусід-лікар виявився неуважним, призначив погані ліки, і стан хворої погіршився. Моральний стан дівчини теж шкодив її здоров"ю, можливо, більше, ніж ліки.
Глава XX
Чарівна де Сент-Ів помирає, і які випливають з цього наслідки
Викликали іншого лікаря, але він теж не допоміг дівчині, бо вмів лише сваритись з колегами. За два дні хвороба стала смертельною. Сім"я зібралась біля її ліжка. Наречений плакав, промовляв ніжні слова. І лише при слові «дружина» вона вигукнула, що не гідна цього звання, а гідна лише кари. Вона зізналась присутнім у всьому, що її так гнітило. Але наречений сприйняв її вчинок не як провину, а як пожертву заради кохання. Слова Простодушного ніби додавали дівчині сил.
Але несподівано прибув посланець королівського двору до пана пріора. Лакей отця де ла Шез писав, що його преподобіє знає про несправедливість, яка відбулась з племінником пріора і запрошує абата Керкабона з племінником на прийом, де обов"язково згадають Простодушного. Юнак розірвав листа на дрібні шматки і кинув в обличчя посильному. Дядько писав письмове вибачення за вчинок племінника.
Тим часом чарівна панна Сент-Ів помирала. Останніми її словами були слова кохання до Простодушного.
Юнак не хотів жити. Родичі намагались запобігти самогубству.
Горе нареченого не можна висловити, адже «суворе і грізне мовчання Простодушного, сумні його очі, тремтячі губи, тремтіння, яке проймало його тіло,- все це сповнювало серця присутніх сумішшю співчуття і жаху, що сковує всі душевні прояви, відбирає мовлення, даючи змогу вириватися кільком незв"язним словам».
У той час, коли два священики відспівували померлу, з"явився де Сент-Пуанж з її приятелькою. Вельможа закохався у красуню де Сент-Ів і вирішив сам прийти за нею. Але дізнавшись про смерть чарівної бретонки, розкаявся і заплакав. Вельможа повинився перед Простодушним, пообіцявши загладити провину навіть якщо на це потрібно буде ціле життя.
В першу мить Простодушний хотів убити спочатку кривдника, а потім себе. Але він не мав при собі зброї і за ним пильно стежили.
Час змінює людей. Простодушний став хорошим офіцером, але до кінця днів беріг пам"ять про кохану. Тітка пишалась своїм племінником. Абат де Сент-Ів і пріор одержали вигідні посади. Старий Гордон одержав прихід і до кінця днів дружив з Простодушним. Сережки залишились у версальської приятельки панни де Сент-Ів.
