Черный ворон залишенець. «Залишенець. Чорний ворон» () - скачать книгу бесплатно без регистрации
Правообладатель иллюстрации Svetlana Kholyavchuk/Tass Image caption Контролирующим акционером банка "Югра" является таинственный уроженец Белоруссии Алексей Хотин
ЦБ ввел временную администрацию в банке "Югра", который входит в двадцатку крупнейших российских банков по размеру привлеченных вкладов населения. Регулятор оценил сумму вкладов в 180 млрд рублей. Это крупнейший страховой случай в истории российских банков.
Центробанк России заявил в понедельник, что обнаружил признаки вывода активов, махинаций с вкладами и недостоверной отчетности в банке "Югра", который контролирует избегающий публичности бизнесмен Алексей Хотин.
Ввод временной администрации на шесть месяцев означает, что полномочия акционеров и руководства банка приостановлены.
Обычно в задачи временной администрации входит оценка "дыры" в капитале банка, то есть разницы между активами банка и его обязательствами. Практика показывает, что если размер этой "дыры" окажется относительно небольшим, то банк будут санировать. В противном случае "Югра" может лишиться лицензии.
Кроме ввода временной администрации в банке был введен мораторий на расчет с кредиторами.
По закону мораторий является страховым случаем, то есть вкладчики уже в июле смогут обращаться в Агентство по страхованию вкладов (АСВ) за получением выплат. Максимальный размер страхового возмещения составляет 1,4 млн рублей.
"Объем вкладов - более 180 миллиардов рублей, большинство этих вкладов застраховано - на 1 июня почти 170 миллиардов рублей вкладов застраховано, то есть подпадают под систему страхования вкладов", - сказал журналистам зампред ЦБ Василий Поздышев.
Таких выплат в истории АСВ еще не было. Русская служба Би-би-си рассказывает, чем известен банк Холина и как он оказался на грани краха.
Что известно о "Югр е "
- один из крупнейших российских банков
Как свидетельствуют данные banki.ru, по активам "Югра" занимает 30-е место в России. По размеру кредитов банк занимал 16-е место: кредитный портфель "Югры" составлял 262 млрд рублей по состоянию на май 2017 года.
- один из самых активных игроков на рынке вкладов
В банке находилось почти 182 млрд рублей вкладов физических лиц - это 15-е место в России по объему депозитов населения.
В последние годы банк активно привлекал вклады. Например, в 2015 году депозиты населения в "Югре" выросли на 137%. Для сравнения, за тот же период у Сбербанка вклады физлиц увеличились всего на 29%, у ВТБ - на 36%.
Активная деятельность "Югры" на рынке вкладов населения привлекала внимание ЦБ, потому что банк принимал вклады по ставкам выше рыночных. В марте банк ограничил привлечение вкладов населения, это была ограничительная мера со стороны ЦБ, писали "Ведомости".
- один из лидеров по росту бизнеса
С 2012 года по 2017 год уставный капитал банка вырос со 170 млн рублей до почти 13 млрд рублей, рассказывал на форуме в Петербурге президент "Югры" Алексей Нефедов.
"За короткое время банк сделал кардинальный рывок. Из небольшого финучреждения в тюменском Мегионе, городе, где проживает всего 40 тысяч человек, "Югра" стал одним из топ-30 крупнейших российских банков. В этом заслуга всей команды, в первую очередь акционеров", - говорил Нефедов.
- банк кредитовал бизнес собственников
Больше половины кредитного портфеля "Югры" приходится на кредиты акционерам банка, сообщил после введения временной администрации зампред ЦБ Поздышев.
"Нами были направлены обращения в правоохранительные органы", - сказал он.
Все привлеченные средства банк инвестировал в российские компании в разных секторах экономики, заявил на это президент "Югры" Нефедов.
Что известно об акционерах "Югры"
- контролирующи й акционер банка - родившийся в Белоруссии бизнесмен Алексей Хотин
Алексей Хотин появился в списке акционеров "Югры" в январе 2016 года. На тот момент, как указывалось в документах банка, ему принадлежало 0,48% акций банка. Еще 52,4% акций принадлежало швейцарской компании Radamant Financial AG, бенефициаром которой является Хотин.
По данным журнала Forbes, структуры Алексея Хотина и его отца Юрия Хотина купили финорганизацию в 2012 году. Журнал оценивает состояние Алексея Хотина в 950 млн долларов. В рейтинге богатейших бизнесменов 2017 года он занимает 110-е место.
"Собственник банка "Югра" Алексей Хотин планирует поддерживать банк до полного финансового оздоровления - главное, чтобы нам дали такую возможность", - заявил президент банка Нефедов, чьи слова передала журналистам пресс-служба "Югры".
- короли российской недвижимости
Алексей и Юрий Хотины регулярно попадают в рейтинг рантье российского Forbes. В 2017 году отец и сын заняли в списке восьмое место . По данным журнала, они сдают в аренду почти 1,3 млн кв. м торговой и офисной недвижимости.
Доход от аренды в 2016 году составил 295 млн долларов, по оценке Forbes. Журнал писал, что Хотины владеют торговым комплексом "Горбушкин двор", гостиницей Four Seasons у Красной площади и другими объектами недвижимости в Москве.
Но в апреле 2017 года бизнесмен Сергей Подлисецкий заявил изданию Lenta.ru, что именно он выступает собственником "Горбушкиного двора", а Алексей Хотин лишь одолжил ему на покупку часть средств. В июне этого года газета "Коммерсант" писала, что друг семьи Хотиных Подлисецкий продал торговый центр основному владельцу "Фармстандарта" Виктору Харитонину.
Кроме того, считается, что у семьи Хотиных есть нефтяной бизнес. Общие запасы нефти на месторождениях, которые разрабатывают структуры Хотиных, оцениваются в 215 млн тонн (для сравнения, "Роснефть" в 2015 году добыла 203 млн тонн нефти).
- связи с Белоруссией
Forbes писал, что бизнес семьи Хотиных приобрел "иной масштаб" после переезда в Москву попашего в опалу экс-главы МВД Белоруссии Владимира Наумова.
По данным источников издания, в России бывший министр начал помогать землякам, якобы пользуясь своими связями. В частности, писал журнал, Хотин хорошо знаком с бывшим главой МВД России и экс-спикером Госдумы Борисом Грызловым.
Также СМИ сообщали, что в структурах семьи Хотиных работает Виктор Лагвинец, соратник бывшего управделами президента Белоруссии Ивана Титенкова. В конце 90-х Лагвинца задержали по обвинению в злоупотреблении служебным положением, а потом освободили.
- спонсор Ночной хоккейной лиги Путина
Банк "Югра" с 2013 года выступает спонсором Ночной хоккейной лиги (НХЛ), любительской спортивной организации, созданной в 2011 году по инициативе Владимира Путина (тогда он занимал пост премьера).
Путин регулярно участвует в матчах НХЛ и в каждой игре забивает по несколько шайб.
Пока неизвестно, кто будет партнером лиги вместо "Югры". "Пока ситуация непонятная, это не обсуждалось. Но жизнь на этом не заканчивается, будет другой партнер", - сказал Интерфаксу член правления НХЛ Сергей Бабинов.
Гендиректор лиги Игорь Бахмутов сказал ТАСС, что проблемы банка не повлияют на ее финансовое положение.
- избегают публичности
Журналисты не раз пытались выяснить, как выглядят Алексей и Юрий Хотины, однако сфотографировать их не получается. Бизнесмены не появляются на публике.
Т о б і зозуля навесні
Кувала щастя, а мені
Вороння каркало сумне, -
Забудь мене, забудь мене…
1921 року долю чотирилітньої війни, яку Росія розв’язала проти Української Народної Республіки, було вирішено на користь загарбника. Армія УНР опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на всіх теренах України. Відчайдушний опір російським окупантам чинили повстанці Холодного Яру. На їхньому чорному бойовому прапорі був напис: «Воля України або смерть».
Частина перша
Розділ перший
Отамана Веремія ховали в Гунському лісі без прощальних сальв і промов. Ховали потай, уночі. Двоє похмурих чоловіків привезли підводою труну з тілом загиблого, а ще один привів із ближнього села священика.
Яму викопали за двадцять кроків на схід од старезного дуба, і тепер біля неї тихо світилася в темряві домовина – недавно стругана соснова дошка ще пахла живицею.
– Відкрийте віко, – попросив отець Олексій.
Він довго роздмухував кадило, черкаючи відсирілими сірниками, які сичали, ламалися і не хотіли горіти.
– Навіщо? – запитав той, що привів священика. Його ширша, ніж довша, голова і закандзюблений ніс робили чоловіка схожим на велику сову.
– Так треба, – сказав отець Олексій. – А може, там дохлий пес.
– Тут не до жартів, отче.
– Саме через те й годиться відкрити труну. Я можу зрозуміти все, окрім святотатства.
Двоє похмурих чоловіків підійшли ближче і поволі, знехотя зняли віко.
Десь у глибині лісу прокотилися ухкання-зойки сича. Якщо то правда, що темної ночі б’ються навкулачки чорти, то це могли бути і їхні крики.
– Так, це він, – сказав отець Олексій. – Я знав небіжчика. Але чому його поклали в брилі?
– Такою була Веремієва воля. Щоб його поховали у брилі й вишиванці, – пояснив той, що був схожий на сову. – Отаман так і до бою ходив. Хіба ви не знали?
– Дурна була звичка, – озвався один із похмурих чоловіків. – Ворог його впізнавав серед нас ще здалеку. Тільки й ціляли у цього бриля, поки не влучили.
– Зате й ми його бачили за версту, – сказав другий похмурий чолов’яга. – Завжди бачили, що він з нами.
– Дурна була заведенція, – повторив перший і сухо сплюнув через плече.
– Не твоє свиняче діло, – сказав той, що був схожий на сову. – Починайте відправу, отче. І якщо можна, то не розтягуйте. Бо нас тут і ранок застане.
– Добре, хоч чоботи зняли, – сказав отець Олексій. – Так йому буде легше іти до раю.
– Починайте відправу, отче.
Здалеку знов долинули моторошні ухкання-зойки, й отець Олексій подумав, що сичі так не кричать.
– …Боже духів і всякої плоти, Ти смерть подолав і диявола знищив, і життя світові Твоєму дарував – Сам, Господи, упокой душу усопшого раба Твого Веремія на місці світлім, на місці квітучім, на місці спокійнім, звідки втекла болізнь, печаль і зітхання; всяке прогрішення, вчинене ним словом або ділом, або помислом, як благий і чоловіколюбець Бог, прости, бо немає чоловіка, що жив, а не згрішив би…
Після короткої відправи труну опустили в яму, кинули зверху по жмені землі й засипали могилу. Але верх не виводили – все розрівняли і притрусили падалішнім листям.
– Ви зрозуміли нас, отче, – сказав схожий на сову чоловік. – Ніхто не повинен знати цього місця. Вони його шукатимуть і мертвого.
– Але не знайдуть, – сказав похмурий чолов’яга і кинув свого заступа на підводу – Навіть якщо надибають цю місцину його тут уже не буде.
– Як то не буде? – спитав отець Олексій.
– А так. Вознесеться на небеса.
Отець Олексій перехрестився і мерзлякувато повів плечима. Холодна осіння ніч дихнула йому прямо за комір.
– Запам’ятайте: нас тут було всього четверо, – майже з погрозою в голосі сказав той, що був схожий на сову. – Окрім нас, цього більше ніхто не бачив. Коли що… з нас і спитають.
Але він помилявся. На сусідньому дубі давно вже прокинувся старезний чорний ворон й одним оком сонно кліпав на це видовисько. Воронові було вже двісті сімдесят літ, проте він досі не стомився спостерігати за людськими дивацтвами і намагався ставитися до них з розумінням. Тепер він сидів на дубі, який ще міцно тримав на собі поруділе листя, вдихав теплий дух ладану, і чорному воронові було тут затишно. Білий місяць-четвертак не діставав його за дубовим листом, зате добре висвічував невеличку галявину, де копошилися люди. Ворон, хоч був і сліпий на одне око, відразу впізнав і священика, і чоловіка з довгим закандзюбленим носом – він їх бачив не вперше. Щоправда, чув погано, бо ворон, по правді сказати, був уже глухий як пень. Глухий і підсліпуватий, а проте добре бачив, що йому треба. Наприклад, цього разу він завважив із подивом, що отець Олексій не тільки вкоротив молебень, але й не опечатав могилу…
Та ще чуднішою для нього буде інша причта на цій галявині, – це коли згодом сюди прийдуть інші люди, вони ґелґотатимуть нетутешньою мовою, чужі, рогаті, себто в рогатих шапках-будьонівках, незнайомі чорному воронові люди, прийдуть і відміряють двадцять кроків на схід од старезного дуба і стануть копати, і викопають труну, відкриють віко, та замість отамана знайдуть там тільки записку, від якої можна було здуріти.
Ворон тихенько реготне, затуливши дзьоба крилом, щоб не каркнути, щоб його не почули, бо тоді рогаті, зганяючи злість, стрельнуть ще й по ньому. Ворон не боявся смерті, але він не любив, коли пахне смаленим, а на старості літ ще й не терпів запаху горілого пороху.
Досі не можу собі пояснити, що то за радість така була перед кожним боєм, яка тремтіла в усьому тілі, мовби жива істота. Серце співало, в очах розвиднялося, лоскіт бігав долонями. Оце як є твердий рішенець, що сьогодні виступаємо, чи хай там навіть узавтра, то вже місця собі не знаходиш, щось аж трусить тобою зсередини. Я бачив, що так було не тільки зі мною, кожного з нас постигала ця втіха, тільки всяк переживав її по-своєму. Той походжав, як півень, той начищав уже вкотре рушницю, ще хтось мугикав-насвистував, а той сидів непорушно – тільки очі горіли лихим вогнем. А коли раптом бій відміняли, напосідало таке, якби ото молодиця враз відмовила тобі в останню хвилину і ти залишився сам на сам зі своїм хотінням.
Ні, не було у нас зовсім страху, він звітрився разом з надією, бо коли в чоловіка уже й надія пощезла, то який може бути страх? І немає тут чим хвалитися, сказала б сліпа ворожбитка Євдося, до якої прийшов я тоді, коли все починалося, тож я прийшов до сліпої Євдосі, котра вміла забрати біль із людського тіла, вміла навіть зцілити душу, прийшов і сказав: «Забери у мене, Євдосю, дві штуки нетребні, вийми їх із моєї душі, аби й знаку не зосталося». – «Які такі штуки нетребні?» – тихо всміхнулася невидющими очима Євдося, як усміхаються сліпі. «Страх і жаль, – сказав я. – Вийми з мене насамперед страх, тоді жаль». – А вона похитала головою: «Не можна без цього зборонцеві, без страху й жалю швидко себе загубиш», – сказала тоді сліпа Євдося, і я ще не раз пригадаю її слова, коли рубатиму голови, і це вже стане для мене ніяким не бойовиськом, а буденною роботою, від якої тільки болітимуть руки ночами.
Так було і тоді, коли ми захопили в полон китайців. Та який там полон, не було в нас ніякого брану, ворогам ми відразу давали раду шаблями, не тратячи куль, тож і того разу підвели косооких до колоди і я показав їм, аби поклали на неї голови. Теж не знаю, що то за чуднота така була, що китайці, які потрапляли нам до рук, мов заворожені, підставляли шиї під наші шаблі. Ніяких тобі благань про пощаду, жодного писку, цілковита згода з тим, чого не минути. І от, коли вже кільканадцять голів покотилося в багряну від крові траву, до колоди підійшов останній. Худий, невеличкого зросту, ноги колесом, мені здавалося, що якби я вхопив його за коліно і пожбурив чимдалі, то він і котився б, наче те колесо, хтозна куди, нещастя та й годі. Але от що цікавого було в тому нещасті: голова спереду поголена, а чуб на потилиці заплетений у косичку, і коли він став навколішки й поклав голову на колоду, то раптом узяв ту косичку й задер на тім’я. Це мене розсмішило. Він що – боявся, щоб таку «красу» не від’єднали від голови? Чи прибрав її з потилиці, аби не заляпати кров’ю?
Василь Шкляр
ЗАЛИШЕНЕЦЬ
Чорний Ворон
Тобі зозуля навесні
Кувала щастя, а мені
Вороння каркало сумне, -
Забудь мене, забудь мене…
1921 року долю чотирилітньої війни, яку Росія розв"язала проти Української Народної Республіки, було вирішено на користь загарбника. Армія УНР опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на всіх теренах України. Відчайдушний опір російським окупантам чинили повстанці Холодного Яру. На їхньому чорному бойовому прапорі був напис: «Воля України або смерть».
ЧАСТИНА ПЕРША
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Отамана Веремія ховали в Гунському лісі без прощальних сальв і промов. Ховали потай, уночі. Двоє похмурих чоловіків привезли підводою труну з тілом загиблого, а ще один привів із ближнього села священика.
Яму викопали за двадцять кроків на схід од старезного дуба, і тепер біля неї тихо світилася в темряві домовина - недавно стругана соснова дошка ще пахла живицею.
Відкрийте віко, - попросив отець Олексій.
Він довго роздмухував кадило, черкаючи відсирілими сірниками, які сичали, ламалися і не хотіли горіти.
Навіщо? - запитав той, що привів священика. Його ширша, ніж довша, голова і закандзюблений ніс робили чоловіка схожим на велику сову.
Так треба, - сказав отець Олексій. - А може, там дохлий пес.
Тут не до жартів, отче.
Саме через те й годиться відкрити труну. Я можу зрозуміти все, окрім святотатства.
Двоє похмурих чоловіків підійшли ближче і поволі, знехотя зняли віко.
Десь у глибині лісу прокотилися ухкання-зойки сича. Якщо то правда, що темної ночі б"ються навкулачки чорти, то це могли бути і їхні крики.
Так, це він, - сказав отець Олексій. - Я знав небіжчика. Але чому його поклали в брилі?
Такою була Веремієва воля. Щоб його поховали у брилі й вишиванці, - пояснив той, що був схожий на сову. - Отаман так і до бою ходив. Хіба ви не знали?
Дурна була звичка, - озвався один із похмурих чоловіків. - Ворог його впізнавав серед нас ще здалеку. Тільки й ціляли у цього бриля, поки не влучили.
Зате й ми його бачили за версту, - сказав другий похмурий чолов"яга. - Завжди бачили, що він з нами.
Дурна була заведенція, - повторив перший і сухо сплюнув через плече.
Не твоє свиняче діло, - сказав той, що був схожий на сову. - Починайте відправу, отче. І якщо можна, то не розтягуйте. Бо нас тут і ранок застане.
Добре, хоч чоботи зняли, - сказав отець Олексій. - Так йому буде легше іти до раю.
Починайте відправу, отче.
Здалеку знов долинули моторошні ухкання-зойки, й отець Олексій подумав, що сичі так не кричать.
- …Боже духів і всякої плоти, Ти смерть подолав і диявола знищив, і життя світові Твоєму дарував - Сам, Господи, упокой душу усопшого раба Твого Веремія на місці світлім, на місці квітучім, на місці спокійнім, звідки втекла болізнь, печаль і зітхання; всяке прогрішення, вчинене ним словом або ділом, або помислом, як благий і чоловіколюбець Бог, прости, бо немає чоловіка, що жив, а не згрішив би…
Після короткої відправи труну опустили в яму, кинули зверху по жмені землі й засипали могилу. Але верх не виводили - все розрівняли і притрусили падалішнім листям.
Ви зрозуміли нас, отче, - сказав схожий на сову чоловік. - Ніхто не повинен знати цього місця. Вони його шукатимуть і мертвого.
Але не знайдуть, - сказав похмурий чолов"яга і кинув свого заступа на підводу. - Навіть якщо надибають цю місцину, його тут уже не буде.
Як то не буде? - спитав отець Олексій.
А так. Вознесеться на небеса.
Отець Олексій перехрестився і мерзлякувато повів плечима.
Холодна осіння ніч дихнула йому прямо за комір.
Запам"ятайте: нас тут було всього четверо, - майже з погрозою в голосі сказав той, що був схожий на сову. - Окрім нас, цього більше ніхто не бачив. Коли що… з нас і спитають.
Але він помилявся. На сусідньому дубі давно вже прокинувся старезний чорний ворон й одним оком сонно кліпав на це видовисько. Воронові було вже двісті сімдесят літ, проте він досі не стомився спостерігати за людськими дивацтвами і намагався ставитися до них з розумінням. Тепер він сидів на дубі, який ще міцно тримав на собі поруділе листя, вдихав теплий дух ладану, і чорному воронові було тут затишно. Білий місяць-четвертак не діставав його за дубовим листом, зате добре висвічував невеличку галявину, де копошилися люди. Ворон, хоч був і сліпий на одне око, відразу впізнав і священика, і чоловіка з довгим закандзюбленим носом - він їх бачив не вперше. Щоправда, чув погано, бо ворон, по правді сказати, був уже глухий як пень.
Когда к власти приходит одна группа людей, они уверенно начинают отодвигать в сторону всех других и наводить свои порядки. И часто это не обходится даром, а приходится расплачиваться за такие перемены кровью и человеческими жизнями. Большинству людей не понятно, зачем всё это нужно, стоит ли навязывание правил и идеологии человеческих жизней. Но, видимо, политики, знают, зачем им это. История содержит много ярких описаний периодов, когда людям приходилось переживать такие времена. Один из этих периодов – 20-е гг. 20 века.
Василь Шкляр в своём романе «Залишенець. Чорний ворон» рассказывает о том, что не раскрывается в учебниках истории. Точнее, там говорится в общем, а писатель рассматривает события более глубоко и пишет о том, что происходило в Холодном Яру. Борьба двух идеологий, переходящая в борьбу людей. Одни из них жили спокойно, но в какой-то момент пришли другие и стали устанавливать свои порядки. На чьей стороне была правда? Каждый считает, что на его. Но это не меняет того, сколько горя пришлось пережить людям, готовым даже уходить в леса и до последнего защищаться, лишь бы только отстоять свои идеи. Хотя почти каждый из них понимал, что шансов слишком мало.
За основу романа взяты исторические события, а у главного героя был прототип, однако и художественная составляющая романа потрясает до глубины души. Это удивительный живой и образный язык, ярко передающий переживания людей, мысли о непоколебимости и силе духа, о правде, об измене и предательстве. В книге нет пропаганды того, что русские были плохими, а украинцы хорошими. Всегда есть люди отзывчивые и люди жестокие, даже свои могут предать, а противник может помочь в трудную минуту. Автор просто рассказывает о той эпохе, мастерски рисуя картины в деталях. И, даже зная, каков будет финал, ты всё равно читаешь с большим волнением.
На нашем сайте вы можете скачать книгу "Залишенець. Чорний ворон" Шкляр Василь бесплатно и без регистрации в формате fb2, rtf, epub, pdf, txt, читать книгу онлайн или купить книгу в интернет-магазине.
